Єдиний день інформування населення

Єдиний день інформування населення

 

Вересень 2021 року

Серпень 2021 року

Червень 2021 року

Травень 2021 року

Квітень 2021 року

Березень 2021 року

Січень 2021 року

 

 

День Державного Прапора України

4 вересня 1991 року, вже після проголошення незалежності України,  національний синьо-жовтий прапор був піднятий над Верховною Радою України. 28 січня 1992 року Державний Прапор України затверджений Верховною Радою України. Це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини до довжини 2:3. Державний Прапор як символ нашої країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

23 серпня 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ №987/2004 «Про День Державного Прапора України». Цим Указом «на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України» встановлено в Україні нове свято — День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня.

Найбільшим прапором України 30 на 45 метрів (1350 м²), занесений в Книгу рекордів України, є «Донецький прапор», пошитий вдовою донецького шахтаря, пенсіонеркою Марією Бєлятковою з ініціативи Союзу творчої молоді Донбасу. Вперше його розгорнули в Донецьку, 23 серпня 2007 року. Прапор побував у всіх обласних центрах, на Говерлі, під Крутами, в Хусті, під Берестечком та інших історичних місцях України.

12 жовтня 2009 року Запорізькі швачки фабрики «Селена» пошили 100-метровий прапор України. Спонсором створення прапора виступив Благодійний фонд «Патріот Запоріжжя». Ширина прапора становить 16 м, довжина — 100 м. Прапор розмістили на лівому березі Дніпра у Запоріжжі. Прапор складається з 4 частин, одну з яких залишать як експонат музею Запорозького козацтва, іншу відправлять до Херсонської області, де була розташована остання Кам'янська козацька січ.

22 серпня 2010 року, напередодні Дня Державного Прапора України та з нагоди відзначення Дня незалежності України, в Тернополі була проведена акція «Ровесник Незалежності». На цій акції було розгорнуто найдовший прапор України завдовжки 9,5 км та завширшки 0,75 м. Цієї довжини вистачило, щоби оточити весь Тернопільський став. До акції було залучено 2010 учасників — ровесників Незалежності України, тобто 12 % усіх, хто народився в 1991 році в Тернопільській області, а це — 16 498 осіб. Рекорд було занесено до Книги рекордів України. В подальшому прапор має бути поділений на майже 7 тисяч прапорів. Частина його буде передана в обласний краєзнавчий музей, а інші сегменти прапора будуть розповсюджені серед різних закладів області: закладів культури, органів влади, навчальних та медичних закладів.

2 липня 2011 року на Херсонщині виготовили Державний Прапор України розмірами 150×50 м спеціально для 9-го фестивалю «Купальські зорі».

23 серпня 2018 року у Дніпрі поруч з Дніпропетровським національним історичним музеєм імені Дмитра Яворницького замайорівДержавний Прапор України на флагштоці, що встановив одразу два національні рекорди України котрі зафіксували представники Книги рекордів України:

Найбільший Державний Прапор України над містом: розмір полотна — 12×18 метрів, вага — 23 кілограми.

Найвищий флагшток з Державним Прапором України: висота — 72 метри.

Цей прапор вперше урочисто підняли Президент України Петро Порошенко та ліцеїст Київського військового ліцею імені Івана Богуна Данило Маковій з нагоди Дня Державного Прапора України.

22 серпня 2020 року у Києві на території Національного музею історії України у Другій світовій війні було піднято Державний Прапор України розміром 16×24 метри на флагштоці висотою 89,17 метрів і таким чином було перевершено попередні рекорди. В урочистому піднятті прапора взяв участь мер столиці Віталій Кличко, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна Ігор Гордійчук, ветерани Російсько-української війни та громадські діячі.

У 2021 році у Офісі Президента виступили з ініціативою аби в всіх регіонах до 30-річчя незалежності України встановили Державні стяги.

 

 

(19.08.2021)


 

 

День незалежності України

24 серпня 2021 року Україна відзначатиме День незалежності – державне свято на честь ухвалення у 1991 році Акта проголошення незалежності України. Постання суверенної України відіграло вирішальну роль у розпаді СРСР та остаточному руйнуванні комуністичної тоталітарної системи. Це стало початком відліку нового етапу розвитку демократичної сучасної Української держави. Сьогодні незалежність України – запорука вільного розвитку держав і народів Європи і головна перешкода для російського імперіалізму, якому для розгортання потрібне поглинання України, її матеріальних та людських ресурсів.

Проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало логічним підсумком  боротьби за самостійність багатьох поколінь української нації. Київська Русь, Галицько-Волинське князівство, Литовсько-руське князівство, доба козацької Гетьманщини, Національно-визвольний рух XVIII — XIX ст., Українська революція початку XX ст., дисидентство в часи СРСР — все це віхи становлення і боротьби за самостійну Українську державу.

Перша незалежність України   у   ХХ   столітті   проголошена   22  січня 1918 року. Тому, 24 серпня 1991 року відбулося фактично відновлення незалежності України.

Україна у ХХ столітті кілька разів втрачала суверенітет через внутрішні незгоди під час зовнішньої агресії. Проте, упродовж ХХ століття українці  не  полишали  боротьби  за  здобуття  свободи  і  врешті  Актом 24 серпня 1991 року її остаточно утвердили. За державність українці заплатили дорогу ціну. Втрата незалежності внаслідок більшовицької окупації після Української революції 1917–1921 рр. призвела до того, що тоталітарні режими – комуністичний і нацистський – забрали мільйони життів мешканців України внаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та війн.

Здобуття державності – це результат і тривалої боротьби, і творчих зусиль багатьох визначних українців, військових, меценатів, публіцистів і митців, чия діяльність наблизила здобуття або відновлення незалежності України, творила і зберігала дух свободи в українському суспільстві. 29 років незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як суверенна держава, здатна утверджувати демократичні цінності та різними засобами відстоювати свободу.

День Незалежності — це віра в силу українського духу, української нації, української держави, українського народу.

Це день, призначений для усвідомлення кожним громадянином України нашої складної історії, наших національних традицій. День Незалежності — це день формування широкого погляду кожного українця на долю своєї країни.

Саме тому, що Україна відбулася як держава, вона потребує ще досить великої роботи. Ми не піддаємося досить сильному ворогові. Тому в День Незалежності треба приділити найбільше уваги тим людям, які незалежність виборюють.

 

 

(19.08.2021)


День скорботи за загиблими в зоні проведення антитерористичної операції

29 серпня в Україні - День пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність країни. В цей день вшановуються учасники Іловайської битви, в якій загинуло більше сотні військовослужбовців. За весь час проведення військових дій на Сході країни у боях під Іловайськом армія понесла найбільші втрати.

З 2015 року 29 серпня Кривий Ріг вшановує пам'ять загиблих в Іловайську героїв-земляків. У 2017 році Статутом територіальної громади міста  Кривого Рогу цей день визначено Днем скорботи за загиблими в зоні проведення антитерористичної операції. Кривий Ріг –  єдине українське місто, у якому важлива для кожного українця подія внесена до Статуту міста.

«Криворіжці завжди пам’ятатимуть земляків, які віддали життя  за рідну  землю. Місто допомагало і буде допомагати воїнам АТО та їхнім родинам. Жодний учасник не залишиться без  підтримки».

У Кривому Розі діє комплексна Програма соціальної підтримки учасників АТО (ООС) на сході України та членів їх сімей. Мова йде про одноразові та щомісячні  виплати бійцям та  родинам  загиблих  воїнів та тих, що пропали безвісти; безкоштовне харчування  дітей учасників АТО, відвідування гуртків, надання медичної допомоги. Також, з міського бюджету додатково надається допомога до встановлених державою пільг на оплату житлово-комунальних послуг. У Кривому Розі на базі міської лікарні №5 працює унікальний реабілітаційний центр для бійців АТО. Тут працюють кращі лікарі та психологи. Бійцям встановили тренажери для тренувань м'язів і нове медичне обладнання для розробки суглобів, вертикалізаторів для відновлення після травм. Сюди відправляють воїнів по путівках, які розраховані на 18 днів. Лікарня облаштована під 70 пацієнтів на 35 двомісних палат. У цьому році154 бійця пройшли реабілітацію у    Центрі.

Розпорядженням міського голови був створений та працює Штаб допомоги криворізьким військовослужбовцям. На честь воїнів в Тернівському районі відкритий перший в Україні пам'ятник загиблим бійцям АТО. Другий пам’ятник - меморіальний Хрест бійцям АТО зведений на алеї Слави в Металургійному районі.

 

(19.08.2021)

 


День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України

Указом Президента України від 23 серпня 2019 року № 621/2019 в Україні встановлено День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України (далі - День пам’яті захисників України), який відзначається щорічно 29 серпня.

Історія: У цей день 29 серпня 2014 року в ході боїв в районі населеного пункту Іловайськ Донецької області загинула найбільша кількість українських військових, які поклали своє життя на вівтар свободи та незалежності нашої країни і тому 29 серпня 2019 року вперше в Україні відзначали День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

 

(19.08.2021)

 


 

 

 

 

 

 

ДЕНЬ УШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ НА СХОДІ УКРАЇНИ

(операція об’єднаних сил у Донецькій і Луганській областях  –з 30.04.2018 згідно з Наказом Верховного Головнокомандувача ЗСУ «Про початок операції Об’єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації на території Донецької та Луганської областей»)

Сім років тому 14 червня в небі над Луганськом бойовики збили Іл-76. На борту військово-транспортного літака 25-ї авіаційної бригади Збройних Сил України перебувало 49 військових. Загинули усі. В цьому скорботному списку – шестеро наших земляків.

З метою вшанування учасників антитерористичної операції на сході країни, пам’яті загиблих під час її проведення, увічнення їх визначної громадянської та національної відваги, самовідданості, сили духу та стійкості, проявлених під час захисту територіальної цілісності та суверенітету України,в Кривому Розі 14 червня –пам’ятна дата–День ушанування учасників антитерористичної операції на сході України (відповідно до рішення виконкому Криворізької міської ради від 08.06.2016 №271 та Статуту територіальної громади міста Кривого Рогу (ст.4 «Міські свята й пам’ятні дати»), затвердженого рішенням XXIX сесії VІI скликання Криворізької міської ради від 22.11.2017 №2197 «Про затвердження Статуту  територіальної  громади м. Кривого Рогу в новій редакції»).

Починаючи з 2016-го року, в цей день у Кривому Розі згадують загиблих десантників і всіх українських бійців, які не повернулися додому з війни на сході країни.

Більше 6500 криворіжців пройшли службу в зоні проведення антитерористичної операції / операції об’єднаних сил у Донецькій та Луганській областях у складі батальйонів тероборони, військових частин Збройних Сил України, Нацгвардії та інших військових формувань. З перших днів військових дій місто взяло під свій захист родини військових, а створений розпорядженням міського голови міський штаб допомоги криворізьким військовослужбовцям продовжує і зараз надавати комплексну та системну підтримку бійцям. А це –і закупка обмундирування, ремонт техніки, збір та відправка гуманітарних вантажів, медикаментів та продуктів.

Наше місто перше в країні прийняло комплексну Програму підтримки учасників АТО (ООС) та членів їх сімей. Вона працює і зараз. Починаючи з 2014 року з міського бюджету на виконання Програми спрямовано понад 216 млн грн. У цьому році на соціальну підтримку воїнів та сімей учасників АТО передбачено більше 46 млн грн. У рамках комплексної муніципальної Програми підтримки учасників АТО (ООС) передбачено надання одноразової та щомісячної матеріальних допомог, медичної допомоги та щомісячної компенсації витрат на оплату житлово-комунальних послуг сім’ям загиблих(померлих), які пропали безвісти чи перебувають у полоні військовослужбовців, а також безкоштовне забезпечення відвідувань комунальних закладів культури міста дітьми воїнів, навчання в комунальних позашкільних закладах, харчування дітей у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах та їх оздоровлення (відпочинок).

Кожен член сім’ї військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти чи перебувають у полоні, отримує щомісяця з міського бюджету матеріальну допомогу у розмірі одного прожиткового мінімуму.

У Кривому Розі відкрито 105 меморіальних дошок на честь бійців, що загинули під час виконання військового обов’язку на Сході України, зведено три пам’ятники: у Тернівському та Металургійному районах. Пам’ятник у Тернах створений за позабюджетні кошти, він став першим пам’ятником воїнам АТО в Україні. Другий пам’ятник – меморіальний Хрест бійцям АТО, зведений на алеї Слави в Металургійному районі. 29 серпня 2020 року на алеї Слави відкрито пам’ятний знак «Полеглим захисникам України».

 

(17.06.2021)

 

ДЕНЬ СКОРБОТИ І ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ  ЖЕРТВ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

22 червня– День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни. Пам’ятний день встановлено згідно з Указом Президента України «Про День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні» від 17 листопада 2000 року №1245/2000 «…з метою всенародного вшанування пам'яті синів і дочок українського народу, полеглих під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, їх подвигу та жертовності … на підтримку ініціативи громадських організацій ветеранів війни, праці, Збройних Сил і жертв нацистських переслідувань…».

Друга світова війна–найкривавіший глобальний конфлікт, у ході якого загинуло, за різними оцінками, від 50 до 85 мільйонів людей. Саме як страшну трагедію її пам’ятають і згадують в усьому світі. Упродовж 21 місяця війни СРСР та Третій Рейх виступали як союзники, а 22 червня 1941 року попри таємну угоду про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року) та тісну військово-економічну співпрацю із СРСР нацистська Німеччина атакувала радянські частини по всій лінії кордону від Балтійського до Чорного моря. Розпочалася німецько-радянська війна 1941-1945 років як складова, але основна частина Другої світової війни. Німецько-радянська війна тривала від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945 року. ЇЇ бої стали одними з наймасштабніших у воєнній історії XX століття.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українська земля понесла надзвичайні втрати. За підрахунками інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5 – 4 млн українців, у партизанських формуваннях – від 40 до 60 тис., у загонах ОУН та УПА – понад 100 тис. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять 8 – 10 млн, демографічні – 10 – 13 млн осіб. Матеріальні збитки становили 285 млрд. тогочасних рублів. Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 28 тис. сіл. За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації. У зруйнованих війною селах, містах і містечках залишалися матері, дружини з малими дітьми, переважна більшість яких незабаром ставали вдовами, а діти – сиротами. На них чекали тяжкі випробування повоєнних років.

Ми пам’ятаємо тих, хто так і не повернувся з війни. Тих, хто першими взяли на себе страшний удар. І тих, чиї життя були покалічені та зруйновані у тій страшній війні.

 

 

(17.07.2021)

 

​ДО 25-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ УХВАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

28 червня цього року Україна відзначатиме 25-ту річницю Конституції, головного нормативно-правового акта держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов'язки громадян.

Ухвалення Верховною Радою України 1996 року Основного закону стало важливою віхою українського державотворення.

Відповідно до Указу Президента України № 128 від 30 березня 2021 року в столиці України, обласних центрах і всіх населених пунктах нашої держави відбудуться урочисті заходи з нагоди 25-ї річниці Конституції України за участю представників органів державної влади, місцевого самоврядування, дипломатичного корпусу іноземних держав, міжнародних організацій, громадських активістів.

Історична довідка

Конституція України постала не на порожньому місці. Біля її витоків – “Руська правда”, “Литовські статути”, акти періоду Гетьманщини (“Березневі статті” тощо) – правові акти конституційного характеру, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами.

У період Української революції 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого Універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”. Згідно з яким УНР проголошувалася суверенною державою, “самостійною і ні від кого незалежною”.

Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Радянський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, за декілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття. Втім, усі вони лише декларували певний набір демократичних цінностей, за лаштунками яких поставала нова імперія.

Перша Конституція УСРР ухвалена в березні 1919 року. “Світле майбутнє” мала уособлювати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими радянськими республіками задля “спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції”. Після утворення у 1922 році СРСР, загальносоюзну Конституцію затвердили 31 січня 1924 року. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад 1929-го оформлено нову Конституцію УСРР.

У той час, поки українці через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид на практиці знайомилися з тріумфом радянської “демократії”, у Кремлі відреагували на подію “величезного історичного значення” – побудову соціалізму в СРСР. У 1936 році постала нова, так звана “сталінська”, Конституція СРСР. Вона законодавчо закріпила перемогу соціалізму. Документ мав низку демократичних новацій (суто декларативних): загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості. Чергова Конституція УРСР 1937-го повторила положення союзного документа, максимально обмеживши повноваження республіканських органів.

Після розвінчання культу особи Сталіна відкривалися нові обрії ідеального суспільства. Партійні керманичі розгледіли інші демократичні стандарти. Тож спочатку в СРСР (жовтень 1977-го), а там і в Україні винайшли рецепт суспільного ідеалу, оформленого в Конституції УРСР 20 квітня 1978 року. Тут йдеться і про суверенну республіку. І “вся влада в Україні належить народові”.

Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.

Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний з відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Процеси національної законотворчості активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання підготовки Основного закону.

5 фактів про підготовку й ухвалення Конституції

Проєкт Конституції України підготувала Конституційна комісія. 1992 року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа призупинилася майже на рік. У листопаді 1994 року, після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію.

Черговою віхою на цьому шляху стало підписання Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період підготовки нової Конституції України (8 червня 1995 року).

Напередодні її ухвалення, в червні 1996 року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили зволікання з прийняттям Основного закону. Президент  призначив референдум щодо його ухвалення Конституції на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України проголосувала за постанову “Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні”. І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 годин – без перерви.

Серед питань, які викликали найбільші дискусії, були державні символи, мова, статус Криму. Ліві категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий прапор. Врешті депутати дійшли згоди. Чимало суперечок викликало питання про статус Криму. Частина народних обранців (насамперед, праві) вважали, що достатньо обмежитися наданням півострову статусу звичайної області. Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу: ліві голосують за синьо-жовтий прапор, праві – за автономію Криму. Нелегко вирішувалося і мовне питання: українська мова стала єдиною державною мовою, при цьому Конституція гарантувала вільний розвиток та використання російської та інших мов національних меншин.

О 09 годині 18 хвилин 28 червня 1996-го першу Конституцію незалежної України було проголосовано. У ній закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”. Однак конституційний процес на цьому не завершився. Конституційне будівництво триває весь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.

Віхи розвитку українськоїконституційної думки

Середньовічна передісторія українського конституціоналізму – від “Руської Правди” до Литовських статутів. “Руська Правда” почала укладатися в ХІ столітті за князювання Ярослава Мудрого. Це перша відома кодифікація права на українських територіях, яка наслідувала законодавчі акти германських та англосаксонських держав Європи. Акцент на правах різних станів, власності, судочинстві. У Литовських статутах було кодифіковано право Великого Князівства Литовського. Три редакції статутів (1529, 1566, 1588 років) написані слов’янською мовою увібрали в себе правові традиції Давньої Русі та середньовічної Європи. Встановлювали межі князівської влади і захищали права різних суспільних станів.

Зародження вітчизняної конституційної думки, пов’язане із революцією під проводом Богдана Хмельницького та відродженням козацької державності (2-га половина XVII – XVIIІ століття). Внутрішній устрій, соціально-економічний розвиток, права та вольності козацтва визначали гетьманські універсали, зокрема Богдана Хмельницького, а також  міжнародні договори (наприклад, Зборівський між козаками і польським королем Яном Казимиром). Березневі статті Богдана Хмельницького регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Гадяцький трактат передбачав створення Великого Князівства Руського у складі Речі Посполитої. Вагомою віхою тогочасного розвитку конституційної думки України стала Конституція Пилипа Орлика 1710 року.

Формування конституційнихідей після втрати державності (кінець ХVІІІ – початок ХХ століття). Власні конституційніпроєкти розробили Микола Костомаров у “Книзі буття українського народу”, Михайло Драгоманов у праці “Вільна спілка”, учасник Кирило-Мефодіївського братства Георгій Андрузький у “Начерках Конституції Республіки”. Загалом кирило-мефодіївці в умовах посилення реакції в часи імператора Миколи І декларували ідеї республіканського устрою, демократичного правління, громадянських прав, а ідеалом державності у них була федерація слов’янських народів. На Західній Україні тоді сформувалися конституційно-правові погляди соціал-демократів Остапа Терлецького та Івана Франка. На початку ХХ століття під впливом революції 1905–1907 років в Російській імперії на українських теренах конкурували конституційних концепцій – соціал-демократична Михайла Грушевського, консервативна В’ячеслава Липинського та Стефана Томашівського, націократична Миколи Міхновського.

Українська революція 1917–1921 років. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила “Статут про державний устрій, права і вольності УНР”. Цей документ не набув чинності через державний переворот гетьмана Павла Скоропадського. 13 листопада того ж року ухвалили Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, який слугував конституцією Західноукраїнської Народної Республіки. Проєкти українських конституцій розроблялися навіть тоді, коли шанси відстояти незалежність виглядали примарними. У роки революції з’явилося кілька ґрунтовних розробок, зокрема представлений Урядовою комісією УНР із вироблення Конституції Української Держави. Конституційні проекти Української революції заклали основи державницької традиції УНР. Подальший розвиток вони отримали в програмних документах Української головної визвольної ради. У липні 1944 року неподалік села Недільна на Львівщині відбулися Установчі збори УГВР. Збройна частина українського визвольного руху (УПА) отримала політичне представництво. Ідеологія та принципи формування УГВР були спрямовані на консолідацію всіх національних сил і відзначалися демократичністю. На Зборах ухвалили Універсал, Платформу і Тимчасовий устрій, які також вважаються важливим джерелом української конституційної думки. Вища законодавча влада стала компетенцією Великого збору УГВР, а виконавча – Генерального секретаріату. Президентом УГВР обрали колишнього члена Центральної Ради, уродженця Полтавщини Кирила Осьмака. Українська головна визвольна рада керувала боротьбою УПА до кінця 1950-х років.

Радянська доба. В УРСР у різний час було ухвалено чотири конституції. Вони хоч і проголошували Україну суверенною державою, але насправді були лише ідеологічним прикриттям колоніального становища УРСР та панування в ній тоталітарного режиму. Основний документ УРСР був цілковитою формальністю. Хоча він і передбачав можливість виходу кожної республіки зі складу СРСР, але не надавав жодного механізму. У середині 1980-х років із політикою перебудови розпочалося відродження українського конституціоналізму. Його увінчало ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Акта про державну незалежність 23 серпня 1991-го і прийняттяКонституції України 28 червня 1996 року.

5 фактів про Конституцію Пилипа Орлика

Документ, відомий як Конституція Пилипа Орлика (а також Бендерівська або Козацька конституція) насправді має довгу назву “PactaetConstitutioneslegumlibertatumqueExercitusZaporoviensisinterillustrissimumDominumPhilippumOrlik, neolectumDucemExercitusZaporoviensis, etinterGenerales, Colonellos, necnoneundemExercitumZaporoviensem, publicoutriusquepartislaudoconventaacinliberaelectioneformalijuramentoabeodemillustrissimoDucecorroborata, annoDomini 1710, Aprilis 5, adBenderam” (“Договір та постановлення прав і вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах”. Тобто, в основі цієї угоди – домовленість між гетьманом і Військом Запорозьким. Від запорожців документ підписав кошовий отаман Кость Гордієнко.

Конституція складається із преамбули, шістнадцяти розділів і присяги новообраного гетьмана. За формою це була угода між гетьманом і старшиною та всім Військом Запорозьким, а за змістом – правовим актом, який в політико-правових поняттях того часу обґрунтував право України на державну самостійність та її державний устрій.

“Договір” відображав світоглядні цінності козацької старшини XVII–XVIII століть і засвідчив її прагнення унормувати життя за власними звичаями, традиціями й законами, хоча враховував інтереси не лише козацтва як провідної верстви, а й інших станів – духовенства, міщанства, купецтва і селянства, об’єднаних у поняття “народ”.

“Договір” зберігся в чотирьох редакціях: два тексти (основний і скорочений) латиною, два (оригінал і скорописна тогочасна копія) – староукраїнською. Базовий латиномовний – для нового протектора України короля Швеції та міжнародної спільноти, скорочений – королівської канцелярії. Вони зберігаються у фондах Національного архіву Швеції в Стокгольмі. До слова, колись повний латинський текст тримав у своєму фамільному архіві Микола Ханенко, котрий передав у спадок нащадкам – Михайлу Ханенку та його братам Олександру й Івану. Згодом документ потрапив до Швеції. Щодо примірників староукраїнською мовою, то вони призначалися для оголошення в Україні та на Запорозькій Січі. Наразі вони перебувають у Російському державному архіві давніх актів у Москві.

Скорочену електронну версію “Конституції Пилипа Орлика” опублікував Центральний державний історичний архів України (https://cdiak.archives.gov.ua/v_do_300_Konstytutsii_Orlyka.php).А її повний текст опубліковано на сайті Верховної Ради України: http://gska2.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1710.html.

 

(17.06.2021)


 

 

День Європи в Україні

 

День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах.

Рішення щодо відзначення 9 травня Дня Європи в Європейському Союзі було прийнято у 1985 році на Саміті Ради ЄС у Мілані. До 1997 року це свято мало переважно культурно-мистецьку спрямованість та носило обмежений характер.

У 1997-1998 роках до святкування Дня Європи залучилися держави-кандидати на вступ до ЄС. У цих країнах святкування набуло певного політичного забарвлення і було спрямоване на формування громадської думки стосовно підтримки вступу до Євросоюзу. Проводилися регіональні конференції та круглі столи; публічні дебати, виступи на телебаченні та радіо громадських діячів; широка інформаційно-роз’яснювальна кампанія; культурно-розважальні програми та спортивні змагання тощо.

Україна – єдина держава не член ЄС, в якій на державному рівні відзначається День Європи (цей день святкують також у країнах-кандидатах – Македонії, Туреччині, Хорватії).

Щорічне відзначення згаданого заходу в нашій державі було започатковано Указом Президента України від 19 квітня 2003 р. № 339, яким встановлено третю суботу травня датою святкування в Україні Дня Європи.

День Європи – свято держав-членів Європейського Союзу та Європейського Співтовариства. Відмічається щороку   9 травня. Офіційно встановлено рішенням Міланської зустрічі глав держав та урядів, країн-членів Європейського Співтова­риства в червні 1985 року на честь заснування товариства.

Насправді ж День Європи – свято з понад піввіковою історією. 9 травня 1950 року в п’яту річницю визволення Європи від фашизму міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман звернувся до народів європейських країн із закликом примиритись, об’єднатися на згарищі Другої світової війни і створити нову модель мирної співпраці держав – Європейський Союз, який би ґрунтувався на спільних інтересах і цінностях. Найголовнішими з них було проголошено мир, солідарність, демократію, верховенство права.

Безпрецедентний план Шумана “об’єднати вугільні й сталеварні промисловості Франції і Німеччини (дійових осіб трьох останніх європейських воєн) і передати їхнє підпоряд­кування спільному Вищому господарському органу в рамках організації, відкритої для участі інших країн Європи”, став уже хрестоматійним.

Декларація Роберта Шумана стала першим кроком на довгому шляху до об’єднання Європи, заклала ідеологічні підвалини ЄС, який сьогодні нараховує 25 держав і чотири країни-кандидати.

Щорічно з нагоди свята у Брюсселі, де перебувають керівні органи ЄС, а також у країнах-учасницях ЄС відбува­ються офіційні урочистості.

Основна ідея загальноєвропейського Дня – кожний мешканець континенту, незалежно від своєї національної належності і громадянства, має відчути себе вільним у “Євро­пейському домі”.

Оскільки День Європи – 9 травня – збігається з Днем Перемоги, в Україні урочисті заходи проводять згідно з Указом Президента щорічно у третю суботу травня.

Сьогодні, коли українська держава відраховує другий десяток років своєї незалежності, курс на європейську інтегра­цію набув для нас стратегічного значення. Ми визнаємо “загаль­ноєвропейські” цінності: свободу, демократію, повагу до прав людини, верховенство права і сповнені рішучості будувати свою державу на цих засадах.

Ми воліли б мати не гірший, ніж у ЄС рівень соці­ального захисту і охорони здоров’я; хотіли б, аби наша молодь могла вдосконалювати свою освіту в Європі, а громадяни України вирушали на відпочинок за кордон без принизливих черг за візами.

З погляду економіки європейський вибір підтверджує те, що ми прагнемо вільної торгівлі та ринкового розвитку народ­ного господарства, з погляду науки – бажання інтегруватися в загальноєвропейську і світову науково-дослідницьку мережу, де ми, без сумніву, зможемо співробітничати на рівних. Нарешті, так само, як і Європа 56 років тому, ми хочемо жити в мирі і добросусідстві, віримо, що економічна інтеграція – найдієвіший засіб стримування війни.

Хоч би там що казали європесимісти, Євросоюз є най­більш ефективним і фактично єдиним можливим проектом реформ для сучасної України. Найяскравішим свідченням цього є той факт, що за 50 років існування європейських спільнот, на фундаменті яких у 1990-х роках постав новітній ЄС, жодна держава не вийшла з об’єднання, тоді як кількість його дійсних членів зросла більш ніж учетверо. Наразі нинішня черга претендентів на приєднання до Союзу демонструє, що й сьогодні, попри всі проблеми та кризи, ЄС має сталу репутацію найрозвиненішої частини Європи, а також одного з найважли­віших світових гравців.

Сьогодні Україна і ЄС шукають ефективну парадигму відносин на найближче десятиріччя. Але ніхто замість нас не створить правових засад демократичної держави, не ухвалить відповідних законів і не дасть економіці розвиватися вільно.

Наразі ми лише святкуємо День Європи. І в цьому теж є щось євроінтеграційне. Гасло “Ми йдемо в європейський дім” для нас означає будівництво Української держави на принципах європейської демократії та політичної культури на засадах україн­ської духовності і моралі. Лише проводячи активну політику, проявляючи самоповагу і рішучість, Україна зможе посісти гідне місце в Європі, доконечно стати європейською країною.

 

(20.05.2021)

 

 

 

 

Вишиванка - символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.
День вишиванки – поки ще не офіційне і відносно молоде, але таке улюблене народне свято, покликане сприяти єдності й культурному відродженню всього багатонаціонального українського народу. Це свято не має фіксованої дати, його відзначають щорічно у третій четвер травня. Цьогоріч – День вишиванки припадає на 20 травня.

Свято не прив'язане до жодного державного чи релігійного. Разом із тим воно має глибокий зміст. У цей день варто згадати про свою національну та громадянську позиції, культурну освіченість та духовну свідомість. День вишиванки – чудовий привід вийти на вулицю в етнічному одязі та відчути народну єдність, долучившись до традицій наших предків.

 У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка – яскравий приклад і підтвердження цьому. Вишита сорочка є не лише національним вбранням українців, але й з давніх-давен вважається символом та оберегом. Вишивка – як символ, що зберігає його коріння, ідентичність, розуміння себе.

Як з’явилося свято

Ідею акції Всесвітній день вишиванки в 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк.

А поштовхом до реалізації ідеї і святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари.

Леся запропонувала одногрупникам і студентам вибрати один день і всім разом одягнути вишиванки.

Спочатку їх одягли кілька десятків студентів і кілька викладачів факультету. І вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, у ньому почала брати участь українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України та вишиванки загалом.

Історія вишиванки

Вишиванка є не тільки традиційним українським одягом, а й оберегом.     Символи і кольори, які використовуються при вишивці, володіють певним змістом.

Традиційно вишивали дівчата, які готували собі посаг, збираючи його в спеціальну скриню. Небагата дівчина могла похвалитися 30-40 сорочками, середнього достатку – 50-70, а багаті – 100.

Сорочку для немовляти вишивала мама чи бабуся, під час роботи співали пісні і молилися. Вважалося, що так вишиванка стає справжнім оберегом.

У ХІХ столітті Іван Франко почав носити вишиванку з піджаком, привертаючи увагу незвичайним поєднанням і зробивши його популярним.

У 1876 році Олена Пчілка видала альбом українських вишиванок, після чого в Європі почався бум української вишивки, а в самій Україні почалися перші наукові вивчення цього національного одягу.

Значення орнаментів та кольорів

В українській вишивці існує три види орнаментів: геометричні, рослинні та зооморфні.

Вишиті знаки вогню традиційно вважалися чоловічими – це решітка у вигляді ромба, знаки сонця з променями і крапками.

А ось прямі лінії у вигляді знаків землі вважалися жіночими. Також на таких вишиванках зображували знаки води у вигляді спіралей, змійок і хвиль.

Маки вишивали на сорочці для захисту від зла, адже ця квітка символізує продовження роду. Але також мак є квіткою війни. І якщо в родині чоловік гинув під час бойових дій, дружина вишивала сорочку з червоними маками.

Калину можна було побачити на вишиванках у заміжніх жінок. А все тому, що це символ материнства і безсмертя роду.

Сорочки з візерунком хмелю носили неодружені хлопці, адже це символ буйства, любові і молодості.

А ось виноград на білій сорочці символізував радість і благополуччя сімейного життя.

Однією з найгарніших вишиванок вважають Борщівську. Її особливість полягає в тому, що вона рясно розшита чорними нитками. У Борщівському храмі знаходиться унікальна ікона, на якій зображена Марія, вдягнута саме в таку вишиванку.

Орнаменти вишиванки нині красуються не лише на сорочках, але й на автомобілях, татуюваннях та на одязі домашніх улюбленців. Українська вишиванка заполонила майже весь світ.

Кожен регіон України має свою особливу вишивку, яка відрізняється від інших технікою та орнаментом.

 

(20.05.2021)

 

ДО ДНЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій.

Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.

Одним із символів тих подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.

Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР протягом 1937-1941 років. На сьогодні вже встановлено імена понад 15 тисяч розстріляних громадян з Биківнянського поховання.

«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.

Наслідками терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

Історична довідка

За період «Великого терору» на території УРСР було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та виправно-трудових таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1%, звільнено було тільки 0,3%).

Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом Йосипа Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Офіційно початком «Великого терору» став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

Наказом №00447 упроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главноеуправлениелагерей) НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 осіб. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Ще до початку дії оперативного наказу №00447 особливу увагу було звернено на «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання репресивних директив центру. А вже у червні 1937 року розпочались масові арешти. 10 липня 1937 р. політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок», створених для спрощення процедури засудження. До складу трійки зазвичай входили начальник обласного УНКВД (голова), обласний прокурор та перший секретар обласного, крайового або республіканського комітету ВКП(б). Існування «трійок» повністю суперечило радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року.

Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених. Як правило, свідчення не перевірялись, доказами провини арештованого слідство не цікавилось. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять».

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937-1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції».

«Великий терор» згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

Реабілітація жертв. Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.

У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». У 2018 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років». Закон суттєво розширює коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема, в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримають ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.

З 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні. До травня 2020 року Національна комісія з реабілітації розглянула 660 обґрунтованих пропозицій та матеріалів про реабілітацію.

Як знайти інформацію про репресовану особу

Допомогти в пошуку інформації про репресованих може відеолекція «Репресовані родичі» проекту «Суспільний університет» на UA:Перший (https://youtu.be/6aKNQ6-6orw). Також корисною буде книга «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» (http://www.cdvr.org.ua/node/3185). Ці матеріали містять перелік установ та ресурсів, до яких варто звертатися, їхні контакти, зразки заяв, алгоритм дій, знайомлять з відповідним законодавством, описують практику доступу до архівів комуністичних спецслужб в Україні і за кордоном, а також надають відповіді на найпоширеніші запитання.

 

(20.05.2021)


 

До 35-тої річниці аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 2021 року виповнюється 35 років з моменту страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної трагедії світового масштабу на Чорнобильській АЕС.

З того часу цей день перетворився в День скорботи за жертвами Чорнобильської трагедії та день перестороги щодо відповідального використання мирного атому. В цей день ми згадуємо про героїчний подвиг учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, які ціною свого життя і здоров’я рятували людство від згубних наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, за що заслуговують на велику вдячність та шану.

Як відомо, під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду.

Архівне фото зруйнованого вибухом четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС. Джерело: УНІАН

Дніпропетровщина була однією з перших областей, які взяли участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. На ліквідацію аварії область залучила потужні матеріальні ресурси, науковий та технічний потенціал. 23 тисячі мешканців Дніпропетровської області стали учасниками ліквідації аварії та її наслідків. У той же час область прийняла з Чорнобильської зони та надала житло трьом тисячам сімей.

Слід зазначити, що в нове тисячоліття наша країна ввійшла не лише з пам’яттю про Чорнобильську катастрофу як про подію минулого. Чорнобиль – реальність сьогодення і не лише завдяки своїм довготривалим екологічним та економічним втратам. Найтяжчі втрати – людські. Соціальні наслідки, найвагоміші, вони не зменшують своєї актуальності з плином часу.

Під постійним контролем міської влади знаходяться усі соціальні питання цієї категорії громадян. Так, за інформацією департаменту соціальної політики виконкому міської ради, 13.04.2021 на банківські картки громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, направлені кошти, які надійшли з державного бюджету на виплату щомісячних компенсацій, за квітень 2021 року. Кошти вже можна отримати в установах банків.

Довідково: щороку на виплату щомісячних компенсацій чорнобильцям Криворіжжя з державного бюджету витрачається близько 12 млн. грн.

Телефони департаменту соціальної політики виконкому міської ради та управлінь праці та соціального захисту населення виконкомів районних у місті рад:

- Департамент соціальної політики: (0564)92-03-27; 097-02-72-624;

- Металургійний район: 068-499-14-33;

- Довгинцівський район: 068-18-81-010;

- Покровський район: 098-18-10-107; 098-18-10-117;

- Інгулецький район:

- пр-т Південний, буд. 1: (0564)94-71-61; (0564)94-71-71;(0564)94-71-62, 096-04-38-568;

- вул. Гірників, буд. 19: 067-91-47-657;

- Саксаганський район: (0564) 94-72-42; 098-360-20-04;

- Тернівський район: 097-50-33-528; 067-43-36-786;

- Центрально-Міський район: 067-77-73-560; 050-48-88-945.

19.01.2021 з метою проведення на належному рівні заходів до 35-ї річниці Чорнобильської катастрофи; керуючись Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про місцеве самоврядування в Україні», Указом Президента України від 09 грудня 2020 року №556/2020 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення екологічної безпеки та підготовку заходів до 35-х роковин Чорнобильської катастрофи» було видано розпорядження Криворізького міського голови «Про створення тимчасової робочої групи з підготовки та проведення заходів, пов'язаних з 35-ю річницею Чорнобильської катастрофи, і затвердження її складу».

У квітневі дні та безпосередньо 26 квітня 2021 року у місті планується проведення панахид та поминальних молебнів пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи; засідання «круглого столу» з нагоди Дня чорнобильської трагедії; відкриття експозиції фоторобіт у комунальному закладі культури «Міський виставочний зал» Криворізької міської ради; урочисті покладення квітів до меморіальних та пам’ятних знаків Чорнобильської катастрофи, проведення мітингів-реквіємів тощо.

Аварія на ЧАЕС та ліквідація її наслідків увійшли в історію як символ біди і людського героїзму. Ця подія завжди буде об'єднувати всiх нас одним спогадом, однiєю печаллю, однiєю надiєю.

 

(15.04.2021)


 

 

Шановні мешканці району!

У місті Кривому Розі запроваджена багатофункціональна електронна «Картка криворіжця», яка може бути використана, як електронний квиток у громадському комунальному пасажирському транспорті (трамвай, тролейбус, автобус). За її допомогою пільгові категорії мешканців міста зможуть реалізувати своє право пільгового проїзду під час введення автоматизованої системи оплати проїзду у міському комунальному транспорті. Хто може отримати «Карту криворіжця»? «Картка криворіжця» видається: - особам, які мають право на пільги відповідно до законодавства України, (у тому числі внутрішньо переміщеним особам), місце проживання яких зареєстровано (обліковано) у місті Кривому Розі,; - внутрішньо переміщеним особам, облікованим у місті Кривому Розі; - особам, які зареєстровані в місті Кривому Розі; - особам, які здійснюють трудову діяльність у місті відповідно до законодавства України; - особам, які здобувають професійну (професійно-технічну), фахову передвищу чи вищу освіту в закладах освіти міста за денною формою навчання.

Виконком Покровської районної в місті ради на виконання рішення виконкому Криворізької міської ради від 18.09.2019 № 425 «Про затвердження Положення про багатофункціональну електронну «Картку криворіжця», Порядку її видачі, обігу та припинення дії, Положення про реєстр її утримувачів» повідомляє, що з 15.03.2021 розпочато роботу пунктів прийому документів для отримання багатофункціональної електронної «Картки криворіжця», за адресами:

№ з/п

Пункти прийому документів та видачі "Картки криворіжця"

Дні прийому

1

КП "Центр електронних платежів"вул. Шурупова, 2 (боковий вхід)

Понеділок - п.ятниця 8.15-16.15 Перерва 12.30-13.00

2

КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) в Покровському районі»

Понеділок - п.ятниця 8.30-16.00 Перерва 12.30-13.00

3

Управління праці та соціального захисту населення виконкому Покровської районної в місті ради

Понеділок - п.ятниця 8.30-16.00 Перерва 12.30-13.00

4

КУ «Будинок нічного перебування»

Понеділок - п.ятниця 8.30-16.00 Перерва 12.30-13.00

5

ОСББ «Церіус 1Б» (тільки для мешканців гуртожитку по вул. Світальського, буд. 1-Б)

Понеділок-п.ятниця 10.00-17.00 Перерва 13.00-14.00

6

ВСП "Гірничо-електромеханічний коледж КНУ", вул. Ватутіна, 37г

Щовівторка, щочетверга  9.00-15.30

7

Криворізький фаховий коледж економіки та управління ДВНЗ "Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана" вул. Ватутіна, 37А

Щосереди, щоп.ятниці 10.00-15.30

8

ДПТНЗ "КНВЦ" (перший корпус) вул. Фабрична, 5

Щовівторка, щочетверга  9.00-16.00

9

Державний професійно-технічний навчальний заклад "Криворізький професійний гірничо-електромеханічний ліцей" вул. Синьоводська, 10а

Щопонеділка, щовівторка 9.00-15.00

10

Комунальний позашкільний навчальний заклад «Станція юних техніків Покровського району» Криворізької міської ради, вул. Кирило-Мефодіївська, буд. 4а

Щопонеділка, щоп.ятниці 14.00-18.00

11

Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №112 Криворізької міської ради Дніпропетровської області, вул.  Святоандріївська, 10А

Щовівторка, щоп.ятниці  8.00-14.00

12

Криворізька гімназія №4 Криворізької міської ради, вул. Ватутіна, 41А

Понеділок - п.ятниця 8.30-16.00

13

Комунальний позашкільний навчальний заклад «Центр дитячої та юнацької творчості «Дивосвіт» Криворізької міської ради, мкрн. 5й Зарічний, буд. 11б

Щовівторка, щочетверга, щоп.ятниці 15.00-19.00

14

ВСП "Автотранспортний коледж КНУ" вул. Е. Фукса, 26 (1й поверх, 3х поверховий корпус)

Щосереди, щочетверга 9.00-16.00

15

"Центр професійної освіти і навчання", вул. Женевська, 2А

Вівторок-п.ятниця 14.00-18.00

Під час подачі анкети-заяви надаються оригінали таких документів:

- оригінал паспорта громадянина України з відомостями про реєстрацію місця проживання (у разі наявності паспорта у формі ID-картки, надається довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування), посвідка на постійне проживання;

- довідка про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (не подається фізичними особами, які через релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відповідну відмітку в паспорті);

- документ, що дає право на пільги;

- довідка про взяття на облік для внутрішньо переміщених осіб.

Також ви маєте змогу оформити анкету-заяву на отримання «Карти криворіжця» на сайті «Портал криворіжця»: https://kpcep.dp.ua/.

(25.03.2021)


 

 

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ БОРОТЬБИ З ТУБЕРКУЛЬОЗОМ

Всесвітній день боротьби з туберкульозом відзначається за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров’я в день, коли німецький мікробіолог Роберт Кох заявив про зроблене ним відкриття збудника туберкульозу.

Другий рік поспіль Всесвітній День боротьби з туберкульозом проходить на тлі пандемії COVID-19. Проте це не привід забувати про найстарішу інфекцію. Туберкульоз залишається неподоланим, а зменшення виявлення хворих вочевидь свідчить про зменшення звернень по медичну допомогу.

Протидія туберкульозу в Україні є одним з пріоритетних напрямків державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку та предметом міжнародних зобов’язань.

У 2020 році в Україні зареєстрували 17 593 випадки захворювання на активний туберкульоз, включно з рецидивами. Це на 29,8% нижче, ніж у 2019 році, тоді зареєстрували 25 237 випадків.

 У розрахунку на 100 000 населення показник захворюваності знизився із 60,1 до 42,2.

Найвищі рівні захворюваності на туберкульоз зареєстровано серед населення Одеської (2 171 випадок), Дніпропетровської (2 005), Львівської (1 098) областей та підконтрольної Україні частини Донецької (1 065) області.

Водночас, у Тернопільській області зафіксували найбільше зниження захворюваності — на 48,9%. Також помітне зниження в Чернівецькій (43,8%), Івано-Франківській (41,9%), Вінницькій (39,4%) областях та м. Київ (37,8%).

Всесвітня асамблея охорони здоров’я (м. Женева, Швейцарія) у травні 2014 року схвалила Глобальну стратегію «Покласти край туберкульозу» на період 2016 – 2035 роки. Головним завданням нової Глобальної стратегії ВООЗ з протидії ТБ до 2035 року є звільнення світу від туберкульозу з досягненням нульового рівня захворюваності, смертності та страждань від цієї хвороби.

Україна приєдналася до Глобальної стратегії, ухваливши Державну стратегію протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам до 2030 року

На сучасному етапі Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз. Проблема подолання хвороби не вирішена і потребує безумовної уваги зважаючи на те, що останні роки Дніпропетровська область входить в трійку найбільш неблагополучних регіонів України щодо захворюваності на туберкульоз.

Питання протидії туберкульозу (далі – ТБ) в Україні є одним з пріоритетних напрямів державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку. У 2017 році в Україні розроблена та затверджена концепція «Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2017-2021 роки».

Що необхідно знати про туберкульоз кожній людині?

Туберкульоз – це інфекційна хвороба, яка може вражати всі органи і системи людського організму: легені, бронхи, нирки, кістки, серце, слизові оболонки. Найнебезпечнішими для оточуючих є хворі з легеневими формами туберкульозу.

 Збудник туберкульозу – мікобактерії. Найчастіше зараження відбувається повітряно-крапельним шляхом. Хворий на так звану «відкриту» форму туберкульозу під час кашлю виділяє мікобактерії у повітря разом з крапельками мокротиння або слини. Людина, що знаходиться поруч та вдихає ці заражені крапельки, може бути інфікована. Мікобактерії можуть виділятись під час кашлю, розмови, співу; рідше – іншими шляхами при позалегеневих формах туберкульозу.  Зараження може відбутися і під час безпосереднього контакту з хворим (через поцілунки) та опосередковано (через забруднені предмети вжитку: книжки, рушники, посуд, продукти харчування, особливо молочні).

Під час розвитку хвороби проявляються симптоми інтоксикації: зниження апетиту, загальна слабкість, підвищена пітливість, температура тіла піднімається до 37,2 –38,0 C. З’являється кашель, на який хворий спершу не звертає уваги, пов’язуючи його з курінням чи застудою. На початкових стадіях і задишка, і біль в грудях бувають не завжди. Як правило, описані симптоми проявляються при  задовільному самопочутті і збереженні працездатності.

Якщо у Вас є ці симптоми, необхідно негайно звернутися до лікаря!

 Також важливо не нехтувати загальним правилом: коли кашель триває більш ніж 21 день – обов’язковим є рентгенологічне обстеження. Позачергово обстежуватись необхідно особам з бронхо – легеневими симптомами, з тривалою інтоксикацією невідомої причини. Раз на рік повинні флюорографічно обстежуватись особи з так званої «групи ризику» щодо туберкульозу: хворі на часті пневмонії, цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки  та інші контингенти.

З метою своєчасного і раннього виявлення захворювання встановлено  щорічне проведення туберкулінових проб у дітей. Для запобігання туберкульозу, окрім специфічної профілактики, проводиться вакцинація. Також, необхідно дотримуватись здорового способу життя, правил праці та відпочинку, не зловживати алкоголем, курінням. Варто уникати стресових, конфліктних ситуацій.

Отже, проблема туберкульозу може бути вирішена тільки при участі всього суспільства в цілому й кожної людини окремо.

 Будьте здорові! Дихайте вільно!

 

 (25.03.2021)

 

 Інформаційні матеріалидо Дня пам'яті Героїв Крут -2021

(21.01.2021)

 

 

Інформаційні матеріали до Дня Соборності України-2021

  • (21.01.2021)

 

 

 

 

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15